Рідко буває, що передмова зацікавлює з першого речення, і читається, немов відкриття, точніше, мов словесне проявлення твоїх внутрішніх відчуттів щодо певних явищ. Авторська передмова до книжки "Джмелиний блюз" Надії Степули саме така.
Зацитую:
"Нова книжка, яку випускаю у світ, стає для мене самої неспростовним свідченням того, що спрага творчості залишається невтоленою. - Література, як і будь-яка пристрасть, як нерозділене кохання, має тільки початок..."
"Колись, у дитинстві, я читала свої перші твори птахамі травам, рідному наддністрянському лісу, уявляючи себе в неосяжній залі світу, де мене кожен почує. Вже дорослою, виступаючи перед людьми, які зібралися мене послухати, я іноді бачу ту неосяжну залу. Іноді. А мову птахів і трав розумію і досі, хоч не завжди можу збагнути те, про що мені кажуть навіть найближчі люди. Часом почуваюся в цьому. "найкращому зі світів", як на чужині. Зрештою, всі ми в ньому - чужинці, осиротілі блукальці "в пошуках втраченого раю", місцини, де все оживає".
(с) Надія Степула (передмова "Творчість як ілюзія нескінченності" до кн.: Степула Н. Джмелиний блюз. Поезія. - Український пріоритет.- 80 с.)
Немає коментарів:
Дописати коментар