***

Сьогодні ти тішиш піснею, рідною і новою, свіжою і прозорою, солодкою і величною. Нахиляєш свої золотопері крила, жар-птахо, до нас, немов до своїх жар-пташеняток, із пір’їнок твоїх скапує мед радості. Ти випускаєш тоненькі стріли мрій. У мене ж поцілила одна з них, що називається «море». І я вже бачу, як ти ніжно граєшся його хвильками, неначе сиплеш із рук мільйони діамантів і кругленьких м’ячиків-перлинок, ти оздоблюєш блакитну сукню моря напрочуд вигадливо, гаптуєш її золотою та срібною нитками, посипаєш блискітками… Навіть пісок, по якому ступає босонога королівна Море, ти золотиш і наливаєш теплом, а вона витанцьовує і витанцьовує на цій довгій жовтій доріжці, коливається її сукня, обрамлена білим тендітним мереживом… І шелест її пишного убранства зачаровує й заспокоює…

(c)Ю.Шутенко