спрага любові

"Простіше дати тарілку з рисом голодному, ніж втамувати спрагу самотності або болю того, хто мешкає з нами в одному будинку.

Бути небажаним, нелюбимим, покинутим усіма – ще страшніший голод для людини, ніж просто не мати їжі. Голод любові набагато складніше вгамувати, ніж голод хліба".

"Якщо ви хочете бути щасливою родиною, якщо бажаєте бути святою родиною, віддайте свої серця любові. Поширюйте любов скрізь, де б ви не перебували – насамперед у власному будинку. Даруйте любов своїм дітям, дружині, чоловіку, сусідам... Нехай гості, що побували у вас, йдуть щасливими і радісними. Будьте живим втіленням Божої доброти. Нехай ваше обличчя, очі, усмішка випромінюють світло, а вітання будуть теплими і щирими".

Мати Тереза 

Творчість як ілюзія нескінченності

Рідко буває, що передмова зацікавлює з першого речення, і читається, немов відкриття, точніше, мов словесне проявлення твоїх внутрішніх відчуттів щодо певних явищ. Авторська передмова до книжки "Джмелиний блюз" Надії Степули саме така.

Зацитую:

"Нова книжка, яку випускаю у світ, стає для мене самої неспростовним свідченням того, що спрага творчості залишається невтоленою.  - Література, як і будь-яка пристрасть, як нерозділене кохання, має тільки початок..."

"Колись, у дитинстві, я читала свої перші твори птахамі травам, рідному наддністрянському лісу, уявляючи себе в неосяжній залі світу, де мене кожен почує. Вже дорослою, виступаючи перед людьми, які зібралися мене послухати, я іноді бачу ту неосяжну залу. Іноді. А мову птахів і трав розумію і досі, хоч не завжди можу збагнути те, про що мені кажуть навіть найближчі люди. Часом почуваюся в цьому. "найкращому зі світів", як на чужині. Зрештою, всі ми в ньому - чужинці, осиротілі блукальці "в пошуках втраченого раю", місцини, де все оживає".

(с) Надія Степула (передмова "Творчість як ілюзія нескінченності" до кн.: Степула Н. Джмелиний блюз. Поезія. - Український пріоритет.- 80 с.)

#хорошіновини

1. Що ж? Літо, після свого великого бенкету із сонцем, травами, теплим вітром і лагідними дніпровими хвилями, таки залишило мені ще одного шматочка святквого пирога - теплесенький світлий день (як і бажала меніZhenya Gaft учора).
2. Першокласниці після уроків схожі на зграю галасливих мавпочок, що вирвалися з клітки зоопарку на волю - вони деруться на всі вертикальні поверхні - на дерева, паркани, хвіртки, драбинки на майданчику й на турніки, бігають, регочуть і голосно вигукують. І їх зовсім не цікавить вигляд своїх парадних туфель, вони занурюють ноги в пісок на стадіоні, падають або сідають прямо на землю у своїх строгих чорних спідничках. І за цим весело було спостерігати сьогодні.
3. Відкриття дня: щоб ощасливити дітей, солодощі необов'язкові, - можна купити їм корисної теплої кукурудзи. Також немає необхідності купувати іграшку, - можна просто дозволити їм покрутитися біля вітрини дитячого магазину, помацати усе, що їх цікавить, і помріяти.

Яринка з однокласницею Катею

Воробйов: пророче

***
всі наші дії - поминки
по тому що не збулося

читаю те саме місце
аби збагнути
чому ранок не настає...

якщо те що відчиняється літом
відчинити зимою -
розпочнеться війна...
посіяли - то жніть!
(с.44)

***
я зліз із дерева
але на дерево
оглядаюсь...

Заблукати легко
якщо згадати все
що було...

все є зброєю
тому війна безперервна
(с.64)

***
сади цвітуть
одначе пригинайся бо й стріляють

коли не стане друзів -
не стане й ворогів...
(с.69)

 (Воробйов, Микола, Скринька  з прикрасами, - К.: Вид. центр "Просвіта", 2014. - 80 с.)

***

Сьогодні ти тішиш піснею, рідною і новою, свіжою і прозорою, солодкою і величною. Нахиляєш свої золотопері крила, жар-птахо, до нас, немов до своїх жар-пташеняток, із пір’їнок твоїх скапує мед радості. Ти випускаєш тоненькі стріли мрій. У мене ж поцілила одна з них, що називається «море». І я вже бачу, як ти ніжно граєшся його хвильками, неначе сиплеш із рук мільйони діамантів і кругленьких м’ячиків-перлинок, ти оздоблюєш блакитну сукню моря напрочуд вигадливо, гаптуєш її золотою та срібною нитками, посипаєш блискітками… Навіть пісок, по якому ступає босонога королівна Море, ти золотиш і наливаєш теплом, а вона витанцьовує і витанцьовує на цій довгій жовтій доріжці, коливається її сукня, обрамлена білим тендітним мереживом… І шелест її пишного убранства зачаровує й заспокоює…

(c)Ю.Шутенко